2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи

^ 2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи
Цей тип правової системи (його ще називають нормативно-актним типом, континентальним правом) є, мабуть, найбільш давнім і найрозповлюдженішим. Це пов’язано не тільки з історичними аспектами його формування та розвитку, але й наявністю чітких юридичних ознак.

До цього типу правової системи, як правило, відносять правові системи, що виникли, на Європейському континенті на основі канонічного та звичаєвого права і рецепції римського права.

Французький вчений-компаративіст Рене Давід підкреслював, що романо-германський тип (РГ тип) не був продуктом діяльності феодальної державної влади, а виключно результатом культури, незалежним від політики.1

Саідов А.Х. вважає, що це може бути вірним лише до першої стадії РГ типу (тобто до виникнення буржуазних відносин).2

На думку шведського вченого-правознавця Е.Аннерса, перш за все, необхідно з’ясовувати історичні передумови виникнення цього типу.3

Слід відзначити, що з розпадом наприкінці V ст. Західної Римської імперії на її колишній території утворилися германські держави, які в правовому та культурному плані характеризувалися змішаним римсько-германським стилем. У ході завоювання римських територій германці в багатьох відношеннях перебували на рівні розвитку родового суспільства, водночас переймаючи особливості, традиції більш високої римської культури. Вони досить швидко перейняли римське право, використовуючи класичні правові норми останнього.

З закінченням епохи великого переселення народів (VIII ст.) почала інтенсивно розвиватись на континенті торгівля і судноплавство, що, врешті-решт, призвело до економічного зростання і появи так званого міського права.

У цей же час спостерігається і вдосконалення юридичної техніки, наприклад, форми захисту майнового права. Однак головним у цьому праві можна вважати те, що з розвитком суспільних відносин з’явилися нові верстви населення, стани (рицарі, міщани, ремісники, духовенство), чиє світорозуміння вже не вкладалося в рамки усталених звичаїв, звичаєвого права. Ці стани вели пошук форм закріплення і захисту своїх майнових та інших інтересів від свавілля феодалів.

Крім того, великий вплив на розвиток світорозуміння та, як наслідок, правового світогляду зробила церква, яка починаючи з VI ст. вводить нову методику викладання різних дисциплін у школах, зокрема – викладання юридичних дисциплін. Це стало основою для створення університетів.

Перші університети (зрозуміло, їх це не можна було вважати освітніми закладами в сучасному розумінні) виникли в ХІІ ст. (м.Болонья, Італія).

Університети стали розсадниками знань (приміром, вивчали правові погляди давньогрецьких мислителів).

(Рецепція). У період ХІ-ХІІ ст. на півночі Італії (м.Піза) були знайдені рукописи Дитестів (або Пандектів) – із корпоративного збірника 533 року – складової частини кодифікації римського права (Юстиніана) 527-560р.р. Тексти Дитестів (Пандектів) потрапили в Болонью й досліджувались т.зв. схоластичними методами. На одному з Дигестів було виявлено замітки (пояснення) т.зв. глосаторів – осіб, які тлумачили і коментували римське право (від слова "глос" – замітка на полі тексту римських Кодексів). Схоластичні методи дослідження пояснювались виключно високим авторитетом об’єкта дослідження, повагою до античних творів та римської юридичної системи, що не мала аналогів у світі. Деякі з праць глосаторів і до сьогодні залишаються за своїм рівнем кращими, ніж самі Дитести.

Праці глосаторів мали не тільки науково-пізнавальне, але й історико-педагогічне значення. Глосатори навчали студентів науковим методам, які використовувались при тлумаченні Дитестів.

Ця система з часом поширилась на більшість західноєвропейських університетів.

Слід відзначити, що юридична освіта хоча й базувалась на теоретичній основі, але мала велике практичне значення, оскільки використовувалась в управлінській діяльності, політиці, дипломатії, трохи менше – в правосудді.

Також необхідно взяти до уваги, що норми, які містилися в Дитестах, втратили свою актуальність і не застосовувались; проте в той же час у школах глосаторів почали формуватись нові правові норми, що були відсутні в Дитестах.

У більш пізній період з’явилися школи постглосаторів (консиліаторів – радників, консультантів), твори яких являли собою сплав правових норм Дитестів і діючого законодавства. Тобто, постглосатори переопрацювали римське право і пристосували його до нових умов. Серед консиліаторів існували різні підходи (методи) щодо вивчення римського права.

Основна ідея італійських консиліаторів полягала в тому, щоб кожна окрема правова норма обговорювалась заради її вивчення, без прив’язки до якоїсь конкретної ситуації чи системи відносин (т.зв. екзегетичний метод або герменевтика). У той же час французькі консиліатори попали під вплив ідей гуманістів і створювали нові методи – намагалися історично осмислити сутність римського права, його побудову, понятійний фонд (історичний метод). Вклад школи французьких консиліаторів мав успіхи у сфері наукової методології права, їх можна вважати першими істориками права.

Також слід відзначити, що за допомогою церкви та університетів у країнах Західної континентальної Європи великого значення набула латинська мова, яка стала загальною релігійною, науковою, юридичною, політичною мовою. Використання латині як загальної юридичної мови пояснюється двома факторами:

використання юриспруденцією письмового та живого слова як робочого, формального інструменту;

юриспруденція, на відміну від інших наук, має притаманну їй самостійну мову (тобто є і наукою, і юридичною технікою).

Створення самого РГ типу правової системи пов’язане з епохою Відродження (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), яка охоплювала всі сфери суспільного життя, в т.ч. юридичну. Суспільство усвідомило, що тільки право може забезпечити порядок, безпеку, умови для подальшого розвитку суспільства.

РГ тип базувався на спільності європейської культури; головна роль у цьому, як уже відзначалося, належала університетам.

Загалом, виникнення і становлення РГ типу правової системи умовно датується ХІІ століттям, проте можна виділити ^ 3 періоди розвитку цього типу.

1 період – ХІІ ст. – період становлення.

Характеризується такими елементами, як наявність звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням до нових умов, відновленням дії) римського права.

2 період – з ХІІІ по ХVІІІ ст. – період Відродження.

Університети є засобом розповсюдженням ідей права (справедливості), моралі.

Право трактувалось як модель соціальної організації, тому повинно було базуватись на гуманістичних засадах.

Основна ідея цього періоду – підготовка суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на підставі права, справедливо. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. вплив на розвиток цього РГ типу мала теорія природничого права.

3 період – кінець ХVІІІ ст., початок ХІХ ст. – до сьогодні.

Характеризується розвитком національного права, національного законодавства, кодифікацією, визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права, наявністю в законах найвищої юридичної сили. Це сприяє відмиранню феодальних правових інститутів і появою буржуазних.

Теорія природничого права уступає місце теорії позитивізму, розвиток якого сприяє створенню національних кодексів.

Історично склалося так, що РГ тип правової системи має два підтипи – романський і германський.

Регіонами поширення романського підтипу є Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Ліхтенштейн.

Регіонами поширення германського підтипу є ФРН, Австрія, Швейцарія.

До цього типу можна віднести правові системи Східно-Європейських країн – Польщі, Болгарії, Словаччини, Росії, України.

5431957326869685.html
5432052331918036.html
5432158932796214.html
5432352356159797.html
5432425067846368.html